Міша Аморальний
ЖИДОХУЙЛО І КАЦАМУДЛО
Мініформатний роман в п'яти частинах
-------------------------------------------------------------------------------------------------------
Передмова.
Цей роман написаний для учасників політичного Гала-форуму і присвячений реальним особам, що змальовані в ньому. Наявність вузької цільової аудиторії значно спростила мою задачу. В результаті в цьому романі, як в Термінаторі-3, відсутні вводні елементи, які б пояснювали, що і до чого.
Читач, звичайно, помітить деяку схожість сюжетної і постановчої ліній з відомим твором Подерев'янського, а також багато запозичених фраз, які, втім, вже давно стали крилатими і тому не є плагіатом. А кіногурмани і естети теж помітять декілька прийомів, запозичених у майстрів кіно.
Дякую за натхнення моїм улюбленим письменникам: Станіславу Лему, Лесю Подерев'янському і Льву Толстому,
а також моїм улюбленим режисерам: Андрію Тарковському, Ларсу фон Трієру і Нурі Більге Джейлану.
Роман написано трьома мовами: українською, російською і суржиком.
-------------------------------------------------------------------------------------------------------
Жидоxyйло і Кацамудло.
Частина 1,
трохи нудна, в якій Жидоxyйло і Кацамудло зустрічають одне одного
Жили собі в одному великому (дуже великому) Государстві двоє хлопців, Жидоxyйло і Кацамудло. Влада в Государстві де-факто належала Великій Нації, хоча формально, і за назвою, то було Государство Аборігєнов. Одного разу Жидоxyйло і Кацамудло зустрілися. Вони відразу сподобалися одне одному.
Жидоxyйло сказало:
- Я принадлежу к Великой нации. Когда я учился в школе, дети Аборигенов часто меня обижали. А когда мне было 17 лет, я влюбился в Аборигенку, но она мне не дала и публично надо мной посмеялась, от чего я кончил прямо в штаны и шел домой в мокрых. И вот я вырос и хочу отомстить Аборигенам.
А Кацамудло сказало:
- Я принадлежу к Аборигенам. Но мой дед верой и правдой служил Великой Нации еще с 1917 года, когда Великая Нация свергла власть глупых Аборигенов. А мой отец и сейчас служит Государству, являясь членом Организации, которая прочно держит власть Великой Нации в Государстве. А еще я с детства люблю помаду, юбки и все женское, и люблю называть себя женскими именами.
Тоді Жидоxyйло подумало і сказало:
- Нам нужно вместе бороться за укрепление Государства, за благополучие Великой Нации. А ты станешь моим близким другом и заменишь мне любимую женщину.
А Кацамудло відповіло:
- Вступим же в Организацию, ибо только Организация, закаленная в боях от самого возникновения Государства, имеет реальную власть в Государстве и управляет глупыми Аборигенами, обеспечивая превосходство Великой Нации. Кроме того, в Организации я смогу свободно чувствовать себя девочкой и, не стесняясь, дарить тебе свою любовь.
Тоді Жидоxyйло і Кацамудло потиснули один одному руки, пристрасно обнялися і вступили обидва в Організацію. І почали вони працювати на Государство, уміло керуючи тупими Аборігенами на благо Великої Нації. Вони клеймили гострими, іскрометними словами ворогів Государства, яких з кожним днем виявлялось все більше. Ворогами Государства стали більшість сусідніх держав, і в цьому Організація бачила подальше зміцнення позицій Великої Нації в Государстві. А Жидоxyйло і Кацамудло трудились, не покладаючи рук, піддаючи всіх ворогів нищівній критиці. Їх слова громогласно лунали і в сусідніх державах, наводячи на ворогів страх. І щодня Жидоxyйло і Кацамудло розширювали географію свого впливу.
Так на Гала-форумі появилися двоє пропагандистів ФСБ: Давідз і Олєг під різноманітними жіночими ніками.
Жидоxyйло і Кацамудло.
Частина 2,
в якій українці їдуть у відрядження до Москви
Гарного осіннього вечора їхала поїздом у відрядження до Москви невелика група українців. Група складалася з 9-ти осіб різного віку, роду занять і політичних вподобань. Але мета у всіх була одна. Метою відрядження була зустріч групи з двома представниками відділу пропаганди ФСБ Росії для проведення усних переговорів на цікаві для всіх присутніх теми.
Головною силою групи були два досвідчені бійці, пан Жаль і пан Залізний.
Пан Жаль був старим воякою, що залишив кормити черв'яків у землі не одну ворожу скотину. Він був озброєний американською крупнокаліберною гвинтівкою Барретт, 7,62мм Калашом і пістолетом. На поясі у нього болталось штук із шість гранат. Вигляд він мав рішучий і прокурений, як Шварценеггер у фільмі "Хижак".
Пан Залізний був молодим запальним (навіть занадто) хлопцем, але мав таки чималий досвід nuзженія кацапів, чурбанів, антифа і прочих басурман. Озброєний він був лише маленьким револьвером, але сам мав добру фізичну підготовку, і рвався скоріше в рукопашний бій, аніж в перестрілку.
Група ідеологічної підтримки була значно більша, як то завжди буває, тим більше серед українців. В неї входили панове Скептик, Мурр, Мудрозад, Міша, Савур і Собер, та ще молода дівчина, пані Лера.
Панове Скептик і Мурр з Мудрозадом були досвідчені в словесних перепалках з кацапами, ненавиділи хохлів і взагалі володіли всіма якостями, необхідними для патріотів і достойних членів групи ідеологічної підтримки. А для більшої переконливості своїх слів кожен з них мав із собою по 9-мм пістолету. Скептик був чиновником, Мурр юристом, а Мудрозад бізнесменом, тож всі виглядали доволі респектабельно. Скептик мав із собою в портфелі чималу стопку сертифікатів і дипломів, але один диплом був у конверті і він його нікому не показував. Може, то була якась почесна грамота, а може, спортивна відзнака - ніхто не знав.
Пан Міша мав із собою в кишені кілька десятків петард, рогатку, а також кишеньковий словник матюків на дванадцяти мовах, крім кацапської. Міша мав вигляд веселого товстіючого кабінетного начальника, яким, власне, і був, але настроєний був теж вельми рішуче. Ніякого додаткового озброєння в нього не було, бо він був чорним котом і мав гострі та міцні пазури і ікла. Принаймні, він так вважав.
Пан Савур мав з собою газового балончика, пневматичного пістолета і зроблену з електричного дроту петлю-удавку. Він з недовірою поглядав на інших членів групи, бо дехто з присутніх інколи називав його кацапським провокатором. Невідомо було, правда це чи ні, але принаймні, така думка існувала.
Пан Собер, як заправський і досвідчений спостерігач і споживач Гала-форумних серіалів, їхав у відрядження з тією ж метою, що і перебував на форумі. Іншими словами, він відігравав роль журналіста, який зняв би прєдстоящу зустріч на пам'ять для майбутніх поколінь. Звичайно, як всякий журналіст, він не пропускав можливості ввернути своє слівце, і сподівався зробити це і під час очікуваної зустрічі.
Пані Лера формально забезпечувала групі психологічну допомогу, бо була без п'яти хвилин психологом, а взагалі-то відігравала в групі чисто декоративну роль. Вона дарувала членам групи чарівні усмішки, немовби невзначай демонструвала свою, справді гарну, фігуру, а також розповідала довгі історії про досягнення сучасної науки, які ніхто не розумів (включаючи її саму), але майже всі слухали, відкривши роти. Вона всім повідомила, що їде з якоюсь таємною метою, про яку ніхто і ніколи не дізнається, але ця мета набагато важливіша, ніж присутність на зустрічі будь-кого іншого. Лера не була озброєна геть нічим, бо чоловіки, побачивши її, і так падали штабелями, тримаючись за серце, уражене коханням. Принаймні, вона так вважала.
У кожного з делегації була з собою дорожня сумка, в якій, крім всього необхідного в дорозі, був змінний одяг і взуття.
От їхала собі ця різношерстна група і потроху спілкувалася, бо що іще робити у поїзді. Дехто грав в карти, дехто пив чай з алюмінієвого підстаканника, але ніхто не бухав, бо всі розуміли, яка важлива справа на них чекає. Двоє, Міша і Савур, трималися трохи осторонь. Міша - тому, що був як кіт, сам по собі; Савур - з вищезгаданих причин. Розмовляли всі різними мовами, дехто українською, дехто на суржику, дехто чисто російською; словом, всі почували себе зручно, як вдома. Між ними велася така розмова:
- Лапотнікі, - сказав Жаль.
- Пiдaраси, 6лядь, - відповів Міша.
- Не заспокоюсь, поки хоча б шістьом чорножonим носи не переб'ю. Вони ще гірші за кацапів, кypви мавп'ячі, - зловісно процідив Залізний.
- Кацапи виродки, - відізвався Скептик.
- Дауни чмошниє, - додав Савур.
- Господи, та годі вже вам лаятися, в мене вуха в'януть! - озвалася Лера. - Ми на діло їдемо, чи язиками тріпатися? Дорослі люди, а таку нісенітницю несете, мене хоч би постєснялися! От давайте краще скажіть, що ви думаєте про цю дівчину? Мене цікавлять ваші думки.
Говорячи це, Лера дістала журнал, на якому була зображена гола дівиця, голова якої була пов'язана помаранчевою хустиною. На хустині у дівиці красувався напис "ТАК", а в руках був плакат "Я голосуватиму за НСНУ". На мить хтиві погляди присутніх перемістилися з Лериної фігури на журнал.
- То кацапська шльондра, ряжена, - видавив Залізний. - І ти не краща!
- Дешовка памаранчева. Тягнибоку такой піар і нафіг нє нужен, - сплюнувши на підлогу, сказав Савур.
- Еххх,.. - зітхнув Мурр. - Куда етой сцикухє до Юлі!
- Плакат в руках лишній, треба оставити лише напис "ТАК" на лобі, - сказав Скептик.
- Ноги так собі, нічого, а цицьок немає, худа. Лєра гарніша! - озвався Міша. При цих словах Лера злегка почервоніла. - А взагалі, - продовжував Міша, - на цій фотці дечого не вистачає. У цеї дівахи із піхви повинна банка з пивом торчати!
- Банка не з пивом, а з Кока-колою і Ментосом! - захихикав Мудрозад.
- Або пів-ступні, - доповнив Міша.
- Ну от, все знову звелося до фістінгу, - ізобразіла обурення Лера. Міша, ти дорослий дядько, як тобі не соромно! В тебе в голові ще щось є крім отого бруталу?
- Шо за фістінг, 6лядь, xyй просциш,.. - тихо процідив Міша в сторону.
Пан Жаль, що до цих пір з ухмилкою барабанив пальцями по столу, дивлячись на журнал, раптом оживився і промовив:
- Єбал, єбу і буду єбать я всєх вас, молодих і старих, толстих і худих, замужніх і нєт, пока живой. І подохну я на какой-то бабє, а не в заплеванной больніце на койкє. Я мен - niздєц усьому!
Говорячи цю пламєнну рєчь, Жаль подивився на Леру так, що вона зашарілася ще більше і дещо зніяковіла, але за мить знову оволоділа ситуацією:
- З героєм мого роману ніхто з присутніх і рядом не стояв! - з піднятим носом відповіла вона.
- А ти крім цих понтів щось розумне по темі можеш видати? - недобрим голосом запитав Скептик.
- Ой, та мовчало б ти вже, Мурло! Ти сам крім cpати на форумі щось толкове можеш зробити? Мільйонер ти наш! - кокетливо промовила Лєра.
- Ліса, чорт тебе забери, ти можеш нарешті замовчати, а то я за себе не відповідаю! - гаркнув Залізний. - Дістала вже, чортова ку.. - промовив було він та осікся.
- Та йоб вашу мать, ну якого ото xeра ви сваритеся! - грубо взяв на себе миротворчеську роль Міша. - Шо, ворогів мало шоб ругатися?
- А скільки тебе просити, 6лядь, щоб ти не матюкався? - раптом агресивно виступила Лера. - Женщина для тебе мєсто пустоє, чи шо? Вдома матюкайся!
Після цих слів на кілька секунд і справді запанувала тиша.
- Ееее... Будь ласка, продовжуйте, продовжуйте далі! - жваво озвався Собер, що зацікавлено спостерігав за всім проісходящим, а можливо, і записував на схований в кишені диктофон. - Бразільське мило відпочиває!!
Але тут поїзд раптово загальмував, і всі здивовано поглянули за вікно. Виявляється, за жвавою бесідою вони не помітили, що прибули до столиці Кацапстану.
- Приїхали, 6лядь, - зловісно промовив Міша.
- О_о! - зрадів Мудрозад. - Нарешті я цю кypву живу побачу!!
- То не кypва, то кypвець, - поправив Міша.
- Чекайте, виродки, niздєц вам прийшов, - додав Скептик.
- Юля форева! - вставив Мурр.
- Так!!! Всє спокойно собралісь і виходім по одному! - командним голосом сказав Жаль, з брязкотом складаючи зброю в спортивну сумку.
Після чого всі організовано вийшли із поїзда і зупинилися на пероні, підозріло нюхаючи московське загазоване повітря.
Жидоxyйло і Кацамудло.
Частина 3,
в якій Жидоxyйло і Кацамудло натхненно працюють на благо Государства
В просторому офісі на вулиці Пілюгіна, 26, де трудилися на благо Государства Жидоxyйло-Давід і Кацамудло-Олєг, кипіла робота. Як Давід, так і Олег давно вже були керівниками і переклали більшу частину роботи на підлеглих, а самі лише озвучували результати тої роботи в Інтернеті. Підлеглих же в офісі працювало чоловік із двадцять, всі вони були кацапами. Давід і Олег зацікавлено дивились в монітори.
- Васька!!! - крикнуло в повітря Кацамудло-Олег. - Пост за 14:45, от Вована-провокатора, прочитай его и быстро сбрось мне материал номер 29 о зверствах бандеровцев в Луганской области!!
- Олег Иванович, может, вы имели в виду, в Волынской области? - боязливо перепитав Васька.
- Ооо, молодец Васька, не зря штаны протираешь! Ценю! 29-й материал по Волынской, конечно, области. Будет тебе премия, не переживай! - і Олег задоволено посміхнувся нафарбованими помадою губами.
Давід з-під лоба поглянув на Олега:
- Ишь ты, какие Аборигены-то умные стали! Раньше двух слов связать не могли, только водку хлестали.
- Да иди ты к монахам, Давид! - засміялося Кацамудло-Олег. - Он вырастет и еще нас с тобой переплюнет. Симпатичный парнишка! Недавно целый день меня заменял, никто и не заметил!
- Ну, не обижайся, Олег. Смотри, еще хохла какого завербуешь! Гагагагагаааа!! - З цими словами обидва голосно зареготали.
- Дак ведь была уже ж одна, разве не помнишь, Давид?
- А, помню конечно! Как ее бишь... Многоцветная, что ли? - Давід почесав потилицю, ізображая легку амнезію.
- Разноцветная, Давид, Разноцветная! Че у тебя с памятью-то? - підмигнув Олег. - Да, прокольчик с ней вышел... Ну, ничего!
Обидва замовкли. Спогади про Кольорову були досить неприємними для обох. Коли киянка Кольорова вперше з'явилася на Пілюгіна 26, для Давіда світ перевернувся вверх дном, бо вона була як дві каплі води схожа на ту росіянку, яку він був так невдало покохав в юності. І він, звикший роками до одностатевих стосунків з Олегом, знову відчув непереборний потяг до жінки. Одним словом, Давід банально влюбився. Але завербував Кольорову не Давід, а Олег, і саме Олег повинен був працювати з нею, надаючи їй консультації і оперативний матеріал для роботи на форумі. Найгіршим для Давіда було те, що Кольоровій Олег явно подобався. Олег же жінками не цікавився взагалі, і жахливо ревнував Давіда до неї. В результаті виник класичний трикутник. Олег вирішив позбавитися Кольорової і працював з нею навмисне так недбало, щоб склалося враження, що вона не має хисту до пропагандистської роботи. Після того, як Кольорову було нарешті звільнено, обидва отримали втик від керівництва за недбалий підбір агентури, і обидва були позбавлені квартальної премії. Давід охолов до Кольорової, втративши її з поля зору, а Олег пробачив його і знову все було ОК, але згадувати про ту пригоду було все одно неприємно, особливо Давіду.
- Давид Рафаилович, тут хохлопост, Слав постит про регионалов, может, вы 116-м материалом ответите? - порушив тишу один із співробітників.
- Не учи отца ебаться!!! - грізно рявкнув Давід, так грубо виведений із сумних спогадів. - Чем я буду отвечать, не твоего ума дело! Доложи по форме, о чем пост и кому! Сколько вас учить, 6лядь, лапотники!!
В цей час шустрий співробітник Васька постукав до Олега в ICQ і надіслав потрібний йому матеріал номер 29 про звірства бандерівців у Волинській області. Олег подивився в дзеркальце, кількома рухами обновив помаду на губах, поправив зачіску і копіпастнув 29-й матеріал у віконце форума. Після чого заходився обрамляти матеріал власними словами, які сьогодні в нього уперто не виходили, і ніяк не шикувалися в стрункі рядки, немов солдати. Олег підняв трубку і набрав номер відділу художнього оформлення.
- Иван Семенович?.. Взаимно!... Да, да... Вашими молитвами!.. По делу, конечно. Нужны стихи, до 3-х куплетов, под 29-й материал, клиент русскоязычный, хохол... Да?.. Ну куда ж я без вас! Большое спасибо, Иван Семенович!.. Риточке от меня кланяйтесь!! - і Кацамудло-Олег з довольним виглядом поклало трубку.
Через хвилину куплети були вже в Олега в асьці, а ще через півхвилини на Гала-форумі з'явився черговий нищівний пост, підписаний псевдонімом "Леська".
- Олег, ну че там слышно по нашей проблеме? - звернулося до нього Жидохуйло-Давід. - Агенты молчат?
- Да молчат, молчат, - сказав Олег.
- А может, у тебя агенты хуевые, а? - з задорною посмішкою перепитав Давід.
- У тебя лучше, что ли? - відповів Олег. - Ты своих вербовал, евреев, и то никто не повелся на твои пряники! А я вербовал хохлов, и худо-бедно, а работа таки идет!
Не дивлячись на любовні особисті стосунки, на роботі між ними існувала конкуренція. Конкуренцію підігрівало те, що Давід полюбляв всяческі підкреслювати переваги своєї Великої Нації.
- Да ладно, Олег, я пошутил! - вдруге за день почав вибачатися Давід. - Ох, не нравится мне это затишье!
- Начальству оно тоже не нравится, - нагадав Олег.
Згадана проблема полягала в тому, що на Гала-форумі відбувалося щось дивне. Ось уже другу добу з форума кудись зникли дев'ять найактивніших учасників з числа "помаранчевих" - так співробітники називали всіх форумних партіотів сусідньої держави. Причому зникли всі разом, одночасно. До момента їх зникнення аналітичний відділ не зафіксував у форумі жодного натяку на те, що помаранчеві збираються влаштувати якусь акцію чи просто зібратися разом. Коли недавно вони збиралися на пиво, то весь форум про це гудів. А тут - повна мовчанка, на хохлів це не схоже... Жидоxyйло і Кацамудло ламали голови, і так нічого і не змогли придумати, хоча керівництво на них тиснуло.
Раптом Олег оживився.
- Эстонец! - коротко відрізав він.
Давід коротким вивіреним рухом дістав з шухляди пістолет і вистрелив у муху, що залетіла до кімнати і сіла на стелю. Куля вдарила в трьох сантиметрах від "естонця", який здійнявся з місця і почав літати, шукаючи нове. Олег, який теж дістав пістолета, зробив свій постріл по літаючій мусі, але знову мимо. Тоді обдива почали енергійно палити по "естонцю".
- Он мой! - радісно кричав Олег.
- А хуй тебе! - з азартом відповідав Давід.
Співробітники миттю позалазили під столи, розпластавшись на підлозі, бо в азарті полювання за мухами Олег і Давід стріляли не тільки вверх, а і в сторони. Цей захід безпеки був не зайвим, бо через секунду монітор одного із робітників розлетівся на друзки. Нарешті Олєгів постріл вмазав "естонця" в стіну.
- Йохохохохо!! - побєдно воскликнув Олєг.
Давід досадно жбурнув свого пістолета в шухляду.
- С меня пиво, - промовив він.
- Тимофей, дуй в отдел снабжения, принеси Николаю новый монитор, - скомандував Олег, опускаючись в крісло.
Стрільба по мухам, які, в залежності від політичної ситуації, прєвращались то в естонців, то в грузинів, то ще в когось, була давнім хобі Олєга і Давида. Проігравший угощав того, хто влучив. Стеля і стіни офісу були геть подовбані кулями, і штукатурити їх не було сенсу, бо хобі в начальників не проходило.
Сусіди будинку Пілюгіна,26 звикли чути з нього стрільбу і вже давно не реагували на неї. Тим більше, що відділ ФСБ міг собі таке дозволити. Хоч вивіски на дверях і не було, та сусіди знали, що там за контора знаходиться.
- Олег Иванович! - раптом озвався Васька.
- Чего тебе?
- Вы бы не могли меня отпустить на час?
- Что стряслось? или хер встал, приткнуть некуда? - запитав Олег. Васька трохи сконфузився.
- Да нет, Олег Иванович, племянника из детсадика надо забрать, они там репетировали спектакль про Путина, а сестра в больнице с матерью.
- И куда ты денешь своего племянника?
- Да он рядом со мной посидит, он смирный, Олег Иванович!
- Ну ладно, иди, отработаешь! - Олег дружескі хлопнув Ваську по руці. - Ровно через час чтоб был. Дверь за собой закрой.
- Спасибо, Олег Иванович.
Васька швидко зібрався і пішов, закривши двері офіса на замок. Охоронців в офісі не було, хто осмілиться грабувати ФСБ? Була лише сигналізація, тривожна кнопка і решітки на вікнах.
Хвилин через двадцять після того, як Васька покинув офіс, у двері подзвонили. У Васьки були ключі, так що це був не він. Олєг поглянув на екран спостереження. На екрані був високого зросту мужчина з холщовою сумкою в руках і форменному картузі.
- Кого там принесло? - запитав Давід.
- Почтальон, сейчас пойду открою - сказав Олєг і пішов відчиняти двері.
Жидоxyйло і Кацамудло.
Частина 4,
шокуюче натуралістична. Дітям до 18-ти читати не рекомендовано.
Члени делегації, прибувши на місце, розташувалися приблизно за 50 метрів від будинку Пілюгіна, 26, усілися на лавочку і невимушено балакали, не привертаючи уваги. Мудрозад же в костюмі листоноші пішов до будинку і подзвонив у двері. Двері відчинилися, і в них показалась особа, яку з першого погляду не вдалося ідентифікувати як чоловіка чи жінку. Риси обличчя були чоловічими, але зачіска і макіяж були чисто жіночими. "Міша був правий" - промайнуло в Мудрозада.
- Добрый день! - чемно привітався Мудрозад, старанно вимовляючи московський акцент. - Заказное письмо господину Давиду Зильберману.
- Давид! - крикнув Олег. - Иди сюда!
Давід підійшов до дверей.
- Я вас слушаю.
- Вам заказное письмо. Предъявите, пожалуйста, ваш паспорт и распишитесь.
- Сейчас принесу.
Мудрозад грав свою роль бездоганно. Його завданням було визначити, чи на місці обидва клієнти - Давід і Олєг. Мудрозав дістав із сумки ще одне поштове повідомлення.
- А господин Олег Енальцов есть? Ему извещение о посылке.
- Давайте. В каком отделении посылка?
- В 45-м, за углом.
Тим часом прийшов Давід, показав паспорта і розписався в отриманні листа.
- Всего доброго, - сказав Мудрозад, і двері зачинилися.
Тоді Мудрозад махнув рукою, і вся компанія підійшла до будинку, розташувавшись повз стін так, щоб не попасти в поле зору відеокамери. Мудрозад подзвонив ще раз. Відчинив Давід.
- Что еще?
- Простите, пожалуйста, я забыл у вас свою ручку!
В цю ж мить, не давши Давіду хоч якось зреагувати, вся орава разом ввалилася у відчинені двері і зачинила їх за собою. Всі покидали свої сумки під дверима, швидко діставши з них зброю. Співробітники повскакували зі своїх місць і застигли, тупо дивлячись на делегацію. Давід теж дивився на незваних гостей, дегенеративно відкривши рота, і мовчав.
- Здрастє! - зловісно промовив Залізний.
- Шо, бляді, нє ждалі? - додав через секунду Савур, поігруючи своєю удавкою.
- Позвольте, вы ж не у себя дома! - тільки і зміг видавити із себе Давід.
Із сусідньої кімнати донеслися кроки і Олєгів голос.
- Что здесь, черт побери, происхо... - Олєг запнувся і зупинився, тільки-но побачив озброєних людей. До нього раптом дійшло, хто це такі.
- Ну как дєлішкі-то в канторє? - іздєватєльським тоном, з московським акцентом запитав Скептик.
- А пагодка-то, пагодка у вас - просто класс! - таким же тоном додав Мурр.
- Только попробуйте подойти, уркаганы, я вызову милицию! - тонким голосом заявив Олєг.
Від групи прибульців раптом відділився Міша і тихою котячою ходою підійшов до обох начальників, Давіда і Олєга. Міша почав принюхуватися, як кіт, втягуючи носом повітря коло них. Кілька чоловік з делегації приснуло зо сміху. Обнюхавши Давіда, Міша поморщився, доторкнувся до нього вказівним пальцем і з цікавістю промовив:
- Ти, мабуть, Давідз!
Потім так же обнюхав Олега, фиркнув і промовив:
- А ти, напевно, Олєг!
- Мишка, хорош паясничать! - сказав Жаль.
Та не тут-то було. В Міші проснулись котячі гени. З жутким котячим воплем він стрибнув на Олєга і впився в протівну нафарбовану морду пазурами. Олєг дико заверещав, полилася кров.
- А чорт, щоб ти провалився, весь кайф нам зіпсуєш! - з цими словами Залізний підскочив до Міші, і разом з Савуром вони відірвали Мішу від Олега. Міша недовольно отряхнувся.
- ТРЄВОООООООООГААААААААААА!!! - заволав Давід. - ААААААААААААААААА!!!! - Останнє "А" в нього розтяглося надовго, бо Савур пшикнув йому в харю з газового балончика. - АУУУВВААААУУУВВАААА!!!! - вопив Давід. - ХАХЛЫЫЫЫЫЫЫЫЫ ПАРШИВЫЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕ!!!!!
Один співробітник зрушив зі свого місця і побіг до тривожної кнопки, вже протягуючи до неї палець. Пролунав постріл і співробітник закричав, немов свиня, трясучи окровавленою рукою з відірваним пальцем. Всі оглянулись і побачили, що стріляв Скептик. Такого від нього ніхто не чекав. Скептик стояв довольний і сяючий.
- Хе-хе! - злорадно посміхнувся він. - Не весь же день в кабінеті торчати! Я майстер спорта по стрєльбє! - сказав він, помахуючи тим самим невідомим дипломом з конверта.
- Так, падлюки!! - гучно скомандував Залізний. - Всєм скідать штани і стати раком, щас піздєц вам буде!!!
Але його команду кацапи чомусь не спішили виконувати і стояли в ступорі. Тут з одним із них сталася істерика.
- Жлабы праклятыееее! - закричав він і затрясся, як в пропасниці. - Я вас нєнавіжууууууу!!!! Сволочі, бандеровцы ебаные, чтоб вы сдоооохлиииии!!!
З цими відчайдушними словами нещасний работнік в сльозах побіг, як камікадзе, прямо на делегацію. Раптом у всіх страшенно задзвеніло у вухах і пропав слух, а по тілу вдарила якась пружна хвиля. Робітник, недобігши до делегації метрів десять, розірвався на дві частини на рівні живота, забризкавши всіх кров'ю і фекаліями. Обидві частини його трупа по інерції пролетіли ще пару метрів в напрямку до українців і зупинилися в червоній калюжі. Це Жаль вистрелив у невдаху-камікадзе з крупнокаліберної гвинтівки.
І тут почалося.
Вопящих і деморалізованих Давіда і Олєга відвели в куток, щоб оставити їх на закуску, і розвернули очима до театру воєнних дій. Давіда сторожив Мурр, Олєга - Скептик. Остальні члени делегації прийнялися пиздити кацапів. Кацапи кричали дурними голосами.
Через мить кацапи збилися в кучу, а нападаючі немовби взяли їх в оточення. Бій ішов по плану, заздалегідь детально розробленому Жалем і Залізним. Бійка була, в основному, рукопашною, але особливо буйних кацапів заспокоювали пістолетними пострілами. Звичайно, не обійшлося без імпровізацій, бо нападаючі були не в армії, наказам не дуже-то підкорялися, і кожен хотів виявити свою індивідуальність.
Мудрозаду вдалося скрутити якогось худосочного кацапа і повалити його на підлогу. Невідомо звідки Мудрозад дістав пляшку Кока-Коли, швидко всипав туди цукерки Ментос і щільно вставив цей штучний вулкан своій жертві отвєрстієм в рот. У кацапа почав роздуватися живіт, як повітряна кулька, яку надувають з балона. Коли живіт прийняв форму груші, Мудрозад миттю вийняв пляшку в жертви з рота і заклеїв його скотчем, який взяв на найближчому столі. Відійшовши на два метри, він вистрілив в надутий живіт, з якого під тиском вирвалась струя жахливої суміші кока-коли, крові і гамна.
Савур ізобретатєльністю не блістав і душив кацапів своєю удавкою з дрота, пшикнувши їм при цьому в морду з балончика.
Міша дав волю свойому котячому єстєству і царапав пазурами кацапам морди, іздаючи при цьому жахливі котячі звуки, які можна почути надворі вночі в березні місяці, коли коти виясняють між собою відносини із-за кішок. За допомогою Залізного Міші вдалося повалити одного кацапа, зняти з нього труси і вставити йому в жопу петарду. Петарда рванула внутрі тихо, не проізвєдя зовнішнього ефекту, а кацапа добили пострілом, щоб не мучався.
Залізний же, пиздячи кацапів, використовував найпростіші прийоми рукопашного бою, бо кацапи, як виявилось, не мали ніякої фізичної підготовки.
Жаль, який не без задоволення бачив, що ситуація під контролем, стояв трохи поодаль від бійки і випускав короткі автоматні черги по кацапам, яким вдавалося вирватися з пиздившого їх оточення.
Собер, як заправський журналіст-стрінгер, бігав з камерою, знімаючи з різних ракурсів ці історичні події. Інколи, коли кадр не получався, він давав совєти нападаючим:
- Савур, повернись, чортяка, до мене, удавку не видно!
- Міша, прокуси йому шию, це ж для історії!
Але його ніхто не слухав, бо ішли ж не зйомки фільма, а справжня бійка. Та все одно більшість ключових моментів було відзнято чудово.
Одна тільки Лера заклякла на місці, перебуваючи в сильному шоці. Вона голосно плакала, розмазавши косметику по обличчю, не в силах ані відірвати погляд від жахливої картини, ані прийняти в побоїщі участь, ані втекти. Проісходящеє одночасно відштовхувало і притягувало її. Пороховий дим, змішаний з мерзенним запахом свіжої крові і фекалій жертв, викликав у неї противну тошноту. Ніколи ще в житті їй не було так погано. Слідкуючий за порядком Жаль улучив момент і підставив їй стільця, але вона не змогла навіть сісти на нього. Тоді Жаль, який таких реакцій надивився чимало, благоразумно вирішив поки не чіпати її. Собер, як джентльмен, Леру в кадр не брав.
Нарешті, через 5 хвилин після початку бійки, все було скінчено. На полу лежали попижжені тіла кацапів. Давід і Олєг стояли під наглядом Мурра і Скептика, чекаючи своєї участі. Слух у присутніх після крупнокаліберного пострілу вже майже відновився, і всім стало чути відчайдушний Лерин плач. Але ніхто її не заспокоював, бо всім належало ще зробити найголовніше.
